Запоріжжя: як розливався шлак

';

Градирня - це споруда параболічної чи конічної форми, призначена для охолодженн великих обємів води. Навіть якщо ви чуєте це слово вперше - скоріше за все, ви їх бачили. Візьмемо класичний вид теплової чи атомної елетростанції: upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/8/84/%D0%A0%D0%90%D0%AD%D0%A1._%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B8%D0%BD%D0%B0.JPG Ось ці штуки, що парують - це градирні. А ось більш схожі на нашу сьогоднішню героїню:

Для великого підприємства вони виконують ту ж роль, що радіатор для автомобіля. Гаряча вода подається по трубам на самий верх градирні, а звідти вільно стікає униз, неначе водоспад, охолоджуючись при цьому за рахунок випаровування і теплообміну з повітрям.

Будучи частиною підприємства, при тому - досить небезпечною, градирні зазвичай закриті для доступа простим смертним. Однак, інколи випадає нагода піднятися бодай на стару, закинуту, недіючу градирню. Наприклад, така довгий час височіла над руїнами Костянтинівського металургійного заводу ім. Фрунзе, переживши на багато років інші споруди заводу, які були зруйновані ще на початку 90х. Однак зрештою зруйнували/розібрали і її. У мене залишилось кілька фото з нею, проте залізти тоді на неї я не додумався, а дарма!

Зате пізніше в пошуках індустріальних цікавинок я наткнувся на стару градирню Запоріжсталі у Запоріжжі. Градирня ця була досить відомим, якщо не сказати - боянним - об"єктом серед місцевих любителів індастріала. Ось кілька розповідей: Однак мені закортіло теж туди піднятися. Попередні відвідувачі, вочевидь, не були залізничними маніяками і знімали переважно заводські види, в той час як прямо під градирнею проходила одна із промислових колій Запоріжсталі! Більшість тепловозів і вагонів на металургійних комбінатах курсують тільки в межах підприємства, через що спіймати їх в "дикій природі" практично неможливо. Залаз на градирню давав можливіть прорубати таке собі невеличке "вікно" у багатий металургійно-залізничний внутрішній світ комбінату, недоступний для простого перехожого.

Отже, загітувавши в подорож свого друга, вирушаю на Запоріжжя. В Запоріжжі і серед зими важко сподіватися на сніг і морози, однак ми натрапили на них навесні! Усю зиму переважно стояла тепла безсніжна погода, і ось нарешті, коли її справа уже була програна, зима кинулась в останню відчайдушну атаку, неначе німці під Арденнами: сніг, мороз і вітер на кілька тижнів охопили усю центральну і південну Україну, і протримались аж до кінця березня.

Наш візит до Запоріжжя припав на сонячний і морозний день. Першу половину дня ми планували провести на кризі Каховського водосховища біля станції Плавні, однак виявилося, що льодовий покрив уже нестійкий і вийти на кригу було неможливо. Ми все ж зробили кілька гарних кадрів на тлі зимового Каховського моря, але про це можливо буде окрема історія. Післяобід ми нарешті добрались до Запоріжжя.

Я до останнього моменту не був впевнений, чи нам вдасться вилізти на градирню: просто поруч з нею знаходилась територія діючих виробництв Запоріжсталі, яка охоронялась. Однак, поступово підкрадаючись до градирні від трамвайної зупинки, ми не зустріли ніяких перешкод. На самому низу драбина на градирню була спиляна, тож нам довелось перші метри підйому дертись просто по фермам. Ось так виглядає "оголена" градирня зсередини:

А ось який вид на Запоріжсталь і інші заводи відкривається згори:

На фото видно трамвайну лінію і зупинку, від якої ми йшли до градирні. Біло-червоні труби ліворуч належать мартенівському цеху. Правіше видно доменні печі. Саме з них при виробництві чавуну в якості побічного продукту виходить шлак. Зараз уже розповсюджена технологія придоменної розливки шлаку, коли розпечений шлак одразу охолоджується і гранулюється на виході з домни. Однак більшість металургійних заводів радянської доби ще експлуатують стару технологію, коли шлак розливають у спеціальні вагони з ковшами, і відвозять на місце розливки залізницею.

У випадку Запоріжсталі, місце розливки шлаку знаходиться за кілька кілометрів від доменних печей. Щоб гарячий розпечений шлак не пропалив вагони, ковші для нього роблять дуже товстими. На фото - якраз такий потяг, що перевозить гарячий(рідкий) шлак.

Після охолодження і гранулювання на спеціальній установці з нього роблять будматеріали: шлакоблок і т.д. Процес має кілька етапів: спочатку шлак везуть від домни до грануляційної установки, де більшість шлаку переробляють. Після цього вагони із залишками шлаку їдуть на спеціальне місце - вибивну канаву - де їх "витрушують": зливають залишки шлаку і б"ють спеціальними снарядами у дно ковша, щоб "кірка" з загуслого шлаку випала з нього.

Ми знаходились в самому центрі подій: прямо перед градирнею була станція, від якої відходили колії у трьох напрямках: до доменних печей, на гранустановку і до вибивних канав. Ось потяг, що прибув з гранустановки і зараз поїде на вибивання залишків шлаку:

Тепловоз перечіпляється у хвіст потяга і штовхає його до вибивних канав.

Під"їхавши до канави, тепловоз відчіпляється і очікує осторонь: ковші з шлаком перевертають, і він виливається/вивалюється в канаву.

Одразу ж починає йти сильний пар: щоб шлак швидше охолов, його поливають водою(струмені води б"ють з-під насипу). Самотній БелАЗик почувається загубленим у цьому пекельному царстві.

Вибивають ковші ось такими снарядами:

На хвилинку перериваємось щоб помилуватись індустріальним заходом сонця:

А тим часом із глибини комбінату уже трюхикає потяг із повними ковшами свіжорозлитого шлаку:

Для того що рухами і гальмувати таким великим потягом, потрібо аж два тепловози.

Сутеніє. Вирішуємо ще затриматись, що зробити кадри з нічною розливкою сталі. На задньому плані загоряються вогники будинків Запоріжжя. Далі без коментарів.

На цьому все! Відвідини градирні залишили у нас незабутні спогади. Пізніше, в травні, друг, з яким ми їздили туди вирішив ще раз навідатись на градирню, але - на жаль! - виявилося, що її уже порізали на метал. Ось так! Бережіть свої градирні і цінуйте їх, поки вони ще є!