Сурамі: грузинський інтерурбан і музей Лесі Українки

';

Більшість любителів залізниць, мабуть, чули про Сурамський перевал в Грузії. Він був одним з найтяжчих по профілю місць на усій Закавказькій залізниці. Перші електровози Радянського союзу випробувались на Сурамському перевалі. Однак експлуатувати потяги на таких крутих ухилах все одно було складно, тому було вирішено побудувати тунель, який дозволив би обійти найбільш важкі ділянки. Якщо стара траса залізниці проходила безпосередньо через містечко Сурамі, то новий тунель проклали в 7 км південніше, однак його теж назвали Сурамським. Так само всю гірську ділянку між Хашурі і Зестафоні і дотепер називають Сурамським перевалом, хоча через Сурамі залізниця вже не проходить.

Стару трасу залізниці демонтували, окрім коротенького 4-кілометрового шматка від Хашурі до Сурамі, таким чином Сурамі стала тупиковою станцією. Цей маленький апендикс залишили виключно для пасажирського руху: ніяких крупних підприємств у Сурамі нема і не було. Який саме рухомий склад експлуатувався на цій лінії в радянські часи - мені не відомо. Однак перед поїздкою в Грузію в 2011 р. я дізнався, що на цій лінії експлуатується електросекція Ср3, перероблена для руху одним вагоном. З електросекціями Ср3 у мене пов"язані теплі спогади дитинства. На той момент у світі було лише два місця, де можна було побачити електрички Ср3 на ходу: Сурамі і Орджонікідзевський ГЗК. На ОГОКу я побував у 2007 р., тепер настала черга Сурамі.

А для тих, хто не цікавиться залізницями, Сурамі може бути відомим як гірський курорт і одне з небагатьох місць, які культурно пов"язані з Україною: тут лікувалася і померла Леся Українка. Тому заодно я вирішив відвідати пам"ятні місця.

Подорож почалася вранці у Хашурі, куди я прибув потягом з Батумі. Хашурі - залізничний вузол, тут від головного грузинського ходу Тбілісі - Батумі відгалужується тупикова малодіяльна гілка на Боржомі-Ахалцихе-Вале. В Хашурі є локомотивне депо, яке "спеціалізується" на найбільш складній гірські ділянці головного ходу: Хашурі-Зестафоні. Далі від Зестафон уже їздять локомотиви і машиністи депо Самтредіа, а від Тбілісі до Хашурі - депо Тбілісі. Таким чином, хашурці обслуговують дуже коротке, але відповідальне плече.

В променях ранкового сонця Ср-ка стиха підкочується до перону.

Пост ЕЦ нагадує посадковий майданчик з літаючою тарілкою. Завантажуюсь в вагончик і чекаю на відправку. Електросекція робить ~6 рейсів в день, при чому рейс з кінця в кінець триває близько півгодини, отже є можливість і познімати, і пофотографувати досхочу. Поки не рушили, заглядаю в кабіну.

Перші кілометри лінії проходять просто по вулицях Хашурі. Я не дарма назвав цю ліні інтерурбаном: вона схожа на приміський трамвай і рухомим складом(один вагончик замість цілої електрички), і трасою, яка проходить просто серед міської забудови, і частими зупинками.

Перша проміжна зупинка знаходиться ще в Хашурі, і обладнана високою платформою. Судячи з маленької довжини платформи, тут і за СРСР експлуатувались якісь короткі потяги.

Ось така альтернатива "міській електричці"

Третя зупинка знаходиться біля давно зупиненого і напівзруйнованого заводу склотари. Завод виробляв пляшки для води Боржомі(містечко Боржомі знаходиться за 30 км від Хашурі).

Незважаючи на коротесеньку відстань(4 км), яку можна легко подолати пішки, пасажири активно користуються електросекцією-мотрисою, проїжджаючи не тільки з кінця в кінець, а і 1-2 зупинки.

Одразу за заводом починається Сурамі - такі само хатки, як і в Хашурі. Вокзал в Сурамі маленький і захований в соснах.

Накатавшись на мотрисі і назнімавши її, вирішую пройтись по старій трасі залізничної лінії, однак ніяких примітних залізничних артефактів мені не трапляється. Саму трасу добре видно з супутникових знімків: wikimapia.org/#lang=en&lat=42.022733&lon=43.530074&z=17&m=bs

Повертаюсь назад і заходжу в музей Лесі Українки. Музей був зачинений, і я вже було готувався повертатись на станцію. Однак мене помітила перехожа. Дізнавшись, що я приїхав з самої України і хочу відвідати музей, вона сказала що зараз розшукає працівницю музея і я зможу його відвідати. Через якийсь час вона повернулась з жіночкою, яка запросила мене в музей і провела екскурсію. Говорила, звісно, російською з помірним акцентом. Але і те добре. Сам факт, що в грузинській глибинці ще існує і утримується музей української поетеси уже не може не радувати. Крім того, виявилось що в Сурамі проводиться щорічне свято на честь Лесі Українки - "Лесяоба"(суфікс "-оба" грузинською означає різного роду урочистості, наприклад "Тбілісоба" - день міста Тбілісі).

Також я дізнався про своєрідне "симетричне відображення" Лесі: грузинського поета Давида Гурамішвілі, який отримав від російського царя маєток під Миргородом, жив там і помер, правда, на півтора століття раніше Лесі. В Мирогороді і зараз є музей Гурамішвілі, а також пам"ятник йому.