Таджицький перевал: нова залізниця Вахдат - Яван

';

Цей пост присвячений поїздці на відкриту в 2016 р. з”єднувальну гілку Вахдат — Яван, по якій курсує згаданий вантажнопасажирський потяг. Це місце мене приваблювало не тільки тим, що це найновіша лінія в Таджикістані, а передусім красою ландшафтів.

Якщо подивитись на карту, стає зрозуміло, чому невеличкий шматок лінії в 30 км будували майже сім років. Вершини у 1000-2000м над рівнем моря для Таджикістану є, звісно, іграшковими, однак для залізниці це серйозна перешкода. Тут вона долає невисокий гірський хребет, спочатку довго піднімаючись на нього з півночі, а потім, пройшовши через кілька тунелів, виїмок і мостів, спускається на південь серпантином. Цей перевал не міг не привернути мою увагу. Хоча остаточним мотивом, який підштовхнув мене до поїздки, був ось цей звіт: euster.livejournal.com/32573.html Фотографії справили на мене просто гіпнотизуючий ефект. Вирішую їхати, і то саме навесні!

Перевальна ділянка Вахдат-Яван, як не парадоксально, будучи однієї з найгарніших на таджицькій залізяці, є також і вельми доступною: неподалік проходить траса Душанбе-Яван, відстань до столиці становить лише 20 км. Міжміських автобусів як таких в Таджикістані дуже мало, більшість перевезень виконуються "колективними таксі". Хоча я б скоріше назвав їх "легковими маршрутками": подібно до останніх, вони стоять і набирають пасажирів у чітко визначених місцях, а плата за проїзд фіксована. Отже, слід було для початку знайти місце, де стоять таксі у напрямку Явана, що я і зробив під час прогулянок по місту. Легко доступне, дуже мальовниче місце... Чи не занадто гладко усе складалось? Звісно, все не могло бути так ідеально: при усіх цих перевагах, на лінії рух був дуже слабкий. Я знав, що вантажні потяги там ходять, але вкрай нерегулярно і рідко, можливо - менше одного на день. Єдиним гарантованим варіантом було зняти потяг Душанбе-Куляб/Шаартуз, який вирушає з Душанбе вранці, двічі на тиждень.

Отже, у запланований день рано вранці добираємось до стоянки таксі на Яван. Нас було двоє, і я вирішив не чекати ще двох пасажирів(усі колективні таксі тут беруть по чотири пасажири), а поїхати одразу, заплативши подвійну ціну. Це дало нам переваги: машина була фактично нашим особистим таксі, і ми могли попросити водія зупинитиь де нам заманеться і зробити фото.

Чим одразу і скористалися. Буквально через кілька кілометрів ми піднялися над широкою Гісарською долиною

Удалині проглядається Душанбе. На передньому плані - аеропорт, який знаходиться прямо серед міста. В дальньому від нас кінці міста димить характерна труба цементного заводу. Від нього вирушають колективні таксі на Худжанд, в Согдійську область, долаючи 4-тисячний хребет, який постає одразу за містом.

А ось винахідливий місцевий житель економить сили, причепившись до КамАЗа на заяжному підйомі

Це цілком безпечно, адже і сам КамАЗ ледве повзе по крутому схилі.

Я заклав чималий запас перед зйомкою потяга і зараз мав доволі часу щоб оглянути місцевість, пошукати цікаві ракурси та просто насолодитись краєвидом. Ось стадо овець створило невеликий корок на дорозі:

А ось "три грації" - три покоління траджицьких жінок - вигулькнули мені назустріч, коли я прогулювався пагорбами.

Ось так виглядає типовий кишлак у цій області.

Вражає відсутність дерев. Спочатку я думав що вони тут не ростуть, але потім побачив кілька, що виросли тут самосієм. Отже, виростити тут дерево цілком реально, чому місцеві жителі не практикують це - загадка! Ще трохи краєвидів

Північна горловина станції Бахор:

Нарешті долинає низькочастотна вібрація локомотива. Незрівнянний звук дизеля 10Д100 - який Харлі-Девідсон може змагатись з ним! Ось потяг вирушає зі станції Бахор - єдиної проміжної на цій новій ділянці.

Через кілька хвилин він нарешті дотягується в ближню криву.

Пара жінок, що стоять на голому пагорбі і дивляться на потяг, виглядають сюрреалістичо. Звідки вони там узялись? Ні стежок, ні худоби поруч них не видно. Зате видно, що вони дивляться на потяг. Все ж таки, колія з"явилася тут тільки 2 роки тому, потяги по ній ходять рідко, і ще, вочевидь, не стали для місцевих жителів настільки звичним і буденним явищем.

Ось і все! Потяг, прогуркотівши повз мене, зникає в тунелі, а ми йдемо на трасу, ловити таксі далі на Яван, адже сьогодн ми ще хочемо потрапити в Нурек, але це вже буде інша історія!