Романтика промислових колій: Трипілля - Обухів

';

Від станції Трипілля-Дніпровське на лінії Київ - Миронівка промислові колії розходяться одразу у кілька напрямів. Філія Київ-Дніпровського підпримєства промислового залізничного транспорту, якій належать ці колії, обслуговує цілий промисловий вузол: Трипільську ДРЕС, Обухівський картонно-тарний комбінат(що випускає знаменитий туалетний папір!), біохімічний завод, а в минулому - Григорівський цукровий завод.

Завод цей уже давно припинив існування, однак частина 20-кілометрової лінії, що йшла до нього, вціліла завдяки іншим дрібним підприємствам, які біля неї розташовані. В той час як інші лінії(на Обухів) рівнинні, ця долає затяжний ухил і піднімається з долини Дніпра на вододіл. Приблизні обрахунки профіля за допомогою GoogleEarth дають середній ухил більше 12 тисячних(а реальний керівний може бути і більшим). При цьому лінія у виїмках прорізає схили пагорбів і насипами перетинає яри. Додайте до цього прогнилі дерев'яні шпали, порослі травою, і ви зрозумієте, чому відвідини цього місця я давно мав у планах.

Щоправда, на перший погляд не було ясно, чи є рух по цій лінії. Мені траплялись кілька фото, які свідчили що по ній таки щось їздить, з іншого боку, коли я опинився в цих краях у 2017 р., мені здалося що накат на колії відсутній. Це була моя перша спроба спіймати щось на цій лінії, яка завершилась невдачею.

Через рік, в 2018 р. я вирішив ще раз спробувати долі. Приїхавши в Україну і поспілкувавшись з працівниками ППЗТ, виявив, що зараз руху на лінії нема, але в принципі він буває! За кілька днів мав прийти склад із щебнем, який потім будуть в кілька "ходок" піднімати з Трипілля нагору, до заводу керамічної плитки. Саме завдяки ньому лінія ще існувала.

Приїхавши ще раз в Українку за кілька днів, мені сказали, що склад прийшов, і звечора почнуть возити щебінь. За один раз маневровий локомотив може витягнути на гору тільки 5-6 вагонів, а одна ходка туди-назад триває більше трьох годин - через важкий профіль і поганий стан колії. Тобто, за 12-годинну зміну зазвичай робиться три ходки, таким чином склад у кількадесят вагонів буде перевозитись до заводу кілька днів!

Звісно, при такому розклАді можна було не поспішати, але я хотів зробити фото на світанку, тому вирішив заночувати у спальнику біля колії на пагорбі, щоб зняти останню нічно-вранішню ходку до перезмінки о 8 ранку. Однак мій нетривкий сон ще посеред ночі порушив скрегіт тепловоза. Завдяки об"єктиву 1.2 вдається зробити пару кадрів.

Тепловоз вертався "в долину" резервом. А тепер нагору, вже з вагонами.

Повертається резервом на сході сонця

З 5 ранку до 9 - пауза. У залізничників перезмінка, у мене - сніданок. Сподівання, що в нової зміни буде інший тепловоз, на жаль не справдились.

Назад з порожніми вагонами:

Перебираюсь трохи далі, до іншого яру. Раптово наступну ходку робить вже інший тепловоз.

Два димки: від тепловоза і з труб Трипільської ДРЕС

Зелений тепловоз губиться серед рослинності

Піднімається дуже повільно, швидкість кілометрів 5-10 на годину, не більше. ЛЕП на задньому плані йде від Трипільської ТЕС, яка розташована в кількох кілометрах звідси.

Схили пагорбів тут не розорані, і можна зустріти багато цікавих квіток.

Останні кадри з ТЕМ2, що повертається з заводу вниз, роблю уже ближче до села Трипілля, в соняшникових полях.

Погода поступово псувалась, і я вирішив повертатись назад у Києві. На цьому закінчилась моя вилазка на, ймовірно, найбільш мальовничу промислову залізницю Київщини.