За що я люблю степ. Частина 2: бабаки.
Звісно, крім бабаків в степу купа інших рідкісних і цікавих тваринки, але за співвідношенням факторів "няшність"/"доступніть" вони найперші. Чому саме бабаки? Наприклад, сайгака зараз не зустрінеш ніде, окрім заповідника Асканія-Нова. Лисиці і зайці є скрізь, але знайти їх спеціально не так і легко. Влаштовувати засідки, вичікуючи годинами? Чи прочісувати територію з собаками? Усі ці способи не придатні для простих туристів, і не принесуть задоволення.
Також можна спостерігати за птахами, це популярний напрямок туризму - бьордвотчинг. Але все ж ссавці, як на мене, цікавіші.
Натомість, бабаків можна досить легко знайти, якщо знати базову інформацію про їх характер. Це дикі звірі, і підійти дуже близько до них чи погладити їх не вдасться, але можна наблизитись на досить коротку відстань. Вони дуже милі, смішно стрибають і пищать, і спостерігати за ними одне задоволення. А ще це символ українського степу, вони є на гербах кількох районів і Луганської області. Отже, поїхали!
Одразу попереджу: я не є зоологом чи професійним фотографом тварин, в цьому дописі просто зібрані фото і деякі основні факти, які введуть вас у світ бабакознавства.
Вперше з бабаками я познайомився в Українському Степовому заповіднику на півночі Луганщини. Ще перед візитом в цей заповідник я чув, що вони там водяться, але якось не вірилось, що я зможу побачити таку прикольну тваринку в дикій природі. Тим не менш, буквально на перших метрах заповідника ми почули незвичний писк. Пригледівшись, на невеличкому узвишші поблизу ми побачили бабачу голову.
Бабак помітив нас раніше, ніж ми його, і почав сигналізувати своїм побратимам про небезпеку. Як не старались ми обережно наближатись до нього, коли відстань стала критично малою(4-5 метрів), бабак востаннє пронизливо пискнув і зник в норі.
Отак виглядає вхід в бабачу нору. З рештками бабачого калу ;)
Вся бабача територія прив"язана до нір, так як дуже далеко відійти від них вони не можуть: неповороткі звірі стають легкою здобиччю хижаків. Тому між норами-"сейвпоінтами" натоптані цілі бабачі стежки:
Як не старались ми знайти центральну бабачу нору, нам це не вдавалось. Ми тоді ще не знали, що серед дня бабаки переважно ховаються в нори, і безуспішно сканували очима степ на предмет хутряних мордочок. Втім, ще пару штучок ми таки знайшли:
Бабачі нори знайти досить легко - зазвичай навколо входу в нору нагорнута велика купка землі. Окрім головної нори, вони риють ще кілька периферійних нір для годівлі. Самі бабачі нори довгі і глибокі, в них є кілька спеціалізованих "приміщень", наприклад "кімната" для породілль тощо.
Бабаки зразкові "сімейні" тваринки, утворюють моногамні пари, які зберігаються впродовж всього життя тваринок.
На півночі Луганщини, де багато крейдяних порід, бабачі нірки помітити ще легше по білим купам вигорнутої крейди.
Ось таких жителів ми знайшли біля Киянового Перевалу:
Всі оці грудки крейди були видобуті з-під землі маленькими, але чіпкими бабачими лапками.
Оскільки суцільних шматків цілинного степу в Україні залишилось мало, бабаки змушені тулитись своїми нірками на схилах балок. Там їх колонії добре проглядаються.
Ще одна добре витоптана бабача стежка:
Як ви помітили, "бойовою стійкою" для бабака є стояння на задніх лапках: так вони можуть спостерігати за поверхнею і бачити хижаків. Коли ж сімейству нічого не загрожує, бабаки дозволяють собі вальяжно розлягтись біля нірки. Якщо трава виростає занадто високою, бабакам стає сутужно, так як вони вже не можуть бачити хижаків. Через це, випасання рогатої худоби на одній площі з бабаками є сприятливим для останніх.
Ось в цій бабачій колонії біля Моначинівки трава уже дуже висока, через що бабачки виструнчуються на максимум свого зросту.
Ось бабак, до якого мені пощастило підкрастись найближче, сфотографувати і зняти на відео його писк:
Бабаки не занесені в Червону Книгу України, але тим не менш їх популяція невелика, тож будьте обережні, не нашкодьте ним!
Коментарі
-
Прикольні звірятка:3